Заснування після бійки, унікальна династія, легенда Шахтаря у складі. Що потрібно знати про Інтер

У середу, 21 жовтня, Шахтар зіграє з командою, яка самим фактом свого існування спростовує тезу, що хороші проєкти не починаються з конфлікту. Великий міланський Інтер почався не просто з конфлікту, а з бійки. Хтозна, можливо, у місті Мілан досі був би один футбольний клуб (хоча навряд чи: все ж італійцям властиво мати у великих містах по парі команд – і красиве дербі), якби не сварка через одне з найпринциповіших питань. У це важко повірити, дивлячись на нинішній Мілан, але колись "россонері" були проти наявності у складі іноземців. Мілан із перших днів свого існування жив як гранд: виграв чемпіонати 1900, 1906 і 1907 років. Але 1908-го клуб навіть не допустили до турніру через наявність легіонерів. Треба було щось вирішувати: з одного боку, хотілося вигравати нові чемпіонати, з іншого – такому інтернаціональному місту, регіону, розташованому так близько до Швейцарії, потрібна була й іноземна кров. Принаймні так вважала частина клубу. Суперечка переросла в бійку на базі та заснування в одному з міланських кафе нової команди, що складалася переважно з іноземців. Уже в назві клубу була закладена ідея: "Інтернаціонале" – тут раді не лише італійцям. Уже в першому в історії складі "нерадзуррі" було сім швейцарців та один бразилець. Невдовзі й у чемпіонаті Італії дозволили грати іноземцям, і Мілан став далеко не мононаціональним, але новий клуб зберігся та став вічним суперником "россонері". Інтеру, між іншим, довелося постраждати через таку філософію. За однією з легенд, синій колір форми пов'язаний із синцями, які отримали перші "нерадзуррі" в тій самій бійці (за іншою – це колір міланського неба), але це було дрібницею порівняно з масштабом майбутніх проблем. Важко уявити клуб, який більше суперечив би ідеям фашизму, ніж така команда, й за часів Муссоліні Інтеру довелося носити назву "Амброзіана", за назвою середньовічної держави зі столицею в Мілані, а також жити із забороною на іноземців. Угорський єврей Арпад Вейс, який як тренер привів Інтер до чотирьох чемпіонств, через заборону на працю був змушений залишити Італію. Тоді він ще не знав, що згодом, намагаючись реалізувати себе вже в Нідерландах, буде заарештований нацистами й страчений в Аушвіці... Звісно, після падіння фашистського режиму Інтер повернув собі попередню назву й знову став клубом іноземців. Уже в сорокові там виблискував один із великих угорців Іштван Ньєрш; у п'ятдесяті там, як і в усій Серії А, були шведи; у шістдесяті – володар "Золотого м'яча", один із найкращих футболістів своєї епохи Луїс Суарес, і так далі. Читайте також : Відео Фото Страта бунтівника, тактична революція та домінування в Європі: історія злетів та падінь "золотої команди" збірної Угорщини Пік слави: унікальна династія, куточок Латинської Америки в дев'яності та нульові, подвиг Моурінью Докладно описати історію Інтера в невеликому матеріалі – завдання цілком безнадійне. Це один із класичних грандів – як Італії, так і футболу загалом. Єдиний у країні клуб із двома зірками (за понад двадцять чемпіонств!), Інтер завжди був якщо не з титулами, то десь поруч. Він носить горде звання єдиного клубу країни, який ніколи не залишав найвищий дивізіон: непогано для колективу, який спочатку не хотіли до нього пускати. Водночас не лише іноземцями єдиними. До десятки найкращих бомбардирів входять лише троє легіонерів: Ньєрш, Лаутаро Мартінес і Мауро Ікарді, якого й легіонером називати ніяково – він почав професійну кар'єру в Італії. У топ-11 за кількістю матчів теж троє "варягів": звісно, Хав'єр Дзанетті на першому місці, а Кордоба з Хандановичем ділять десяте місце з однаковою кількістю ігор. І найгучнішу славу створила максимально італійська династія – досі єдина у своєму роді. Ви колись чули про італійську нафту? Є відчуття, що якби чули більше, на нас летіло б менше ракет, але в шістдесяті на Апеннінському півострові ще намагалися розвивати власну промисловість. Нафтовик Анджело Моратті досяг успіху у видобутку "чорного золота" на Сардинії – і вклав гроші у свій улюблений Інтер. Значно пізніше, майже через 30 років, клуб придбав і його син, продовжувач справи на ім'я Анджело. Під керівництвом старшого Моратті "нерадзуррі" двічі ставали найкращим клубом Європи, під керівництвом молодшого – один. І батько, і син не шкодували грошей, щоб зробити Інтер найвеличнішим. Обидва, що характерно, дозволили тренерам максимально реалізувати свій талант: за Анджело "Гранде Інтер" створив великий Еленіо Еррера, за Массімо требл виграв Жозе Моурінью. Щодо гравців, то в шістдесяті головними зірками "нерадзуррі" були захисник Джачінто Факкетті, один із лідерів збірної Італії того часу; іспанець Луїс Суарес, який став ключовою фігурою перемоги "рохи" на Євро-1964; і, звичайно ж, Сандро Маццола. Ось вона, спадкоємність: ще до війни в клубі грав Джузеппе Меацца, який пізніше почав тренувати – і переманив із Торіно сина загиблого друга Валентіно Маццоли. Переманив навіть не для гри у футбол, а а заробити пару лір талісманом на трибунах – а он як усе склалося... Читайте також : Відео Фото "Ти гідний свого батька": як жив, грав і помирав Сандро Маццола Той Інтер здобув перший "вухатий" трофей, перегравши у фіналі, здавалося б, непереможний Реал – із Пушкашем, ді Стефано, Хенто. Наступного сезону повторив успіх, здолавши іншу команду з досвідом перемог: Бенфіку з Ейсебіу. Інтер Еррери ставив під питання ні багато ні мало майбутнє самого футболу: дуже оборонна схема гри, "засув", була невидовищною й подавала дуже поганий приклад іншим. Веселий Селтік 1967-го показав, що гру зарано ховати, завдавши Еррері поразки в його третьому фіналі, – але своє місце в історії тренер і його команда, звісно, здобули. Інтер Моурінью значно ближчий до нас, у ньому набагато більше знайомих імен. Хоч португалець і завітав на "Джузеппе Меацца" лише на кілька років, яскравість його самого та його команди залишила той Інтер у пам'яті мільйонів. Жуліо Сезар, Лусіо, Вальтер Самуель, Веслі Снейдер, Дієго Міліто, які провели найкращі сезони свого життя, разом із Самюелем Ето'о, який видав справжній "останній танець" – куди там Джордану, абсолютно незламні Крістіан Ківу та Естебан Камб'яссо, шикарний Майкон, нестримний у всіх сенсах Дзанетті – думаю, у світі чимало людей, які в команді 2010 року назвуть у рази більше гравців, ніж у нинішній. Та команда була не просто не зовсім італійською – європейці становили меншість в основному складі. І це вже нікого не дивувало: хоч най легендарнішою в історії клубу стала німецька трійка (Клінсманн, Бреме та Маттеус, які привели клуб до перемоги в Кубку УЄФА), уже до дев'яностих він став представництвом Південної Америки в Італії. Дзанетті, думаю, в Інтері вже давно ніхто й іноземцем не вважає. Іван Кордоба провів на "Меацца" 12 сезонів, Камб'яссо – 10. Роналдо, Міліто, Креспо, Майкон, Рекоба, Лусіо, Самуель, Сезар, Ікарді грали менше, але так, що увійшли в історію всього футболу, не кажучи вже про Інтер. Тут і зараз: "інтеристське" серце, давній знайомий Шахтаря, багато травм Перш ніж розповісти про нинішні справи "нерадзуррі", дозволю собі навести матеріал про його літню перебудову. Уточнення: літню 2025-го, але за останні 14 місяців персональний склад клубу змінився не так сильно. Читайте також : Відео Фото Попрощалися з молодшими Індзагі та Станковичами – тепер треба перезавантажити команду. Як проводить літо Інтер Ківу, один із тих, кого можна назвати героєм Інтера в усіх сенсах (і грав добре, і після перелому достроково відновився заради битв із Барсою та Баварією!), виправдав покладену на нього довіру: виграв перший золотий дубль із часів Моурінью. В атаці солює Лаутаро Мартінес – надзвичайно розумний форвард, який не просто забиває голи, а робить сильнішою всю атаку, чудово підлаштовується під будь-якого партнера, нехай це Мессі, Джеко чи Тюрам. Читайте також : Відео Фото Батько – чемпіон світу, сини – у грандах Серії А: Тюрами – найфутбольніша сім’я Франції Склад досі дуже численний: вистачить для боротьби на трьох фронтах. Навіть Мхітарян, для якого гра із Шахтарем матиме особливе значення, залишився. Читайте також : Відео Фото Інша сторона найкращого з вірменів: Мхітарян ріс у Франції, вчився в Бразилії, а розквітнув в Італії Але є одне "але". Ще влітку 2025-го про європейський Інтер можна було говорити ледь не як про тріумфатора. Зараз Інтер – команда, яка в плейоф Ліги чемпіонів минулого сезону двічі програла Буде-Глімту, а новий сезон почала з двох поразок. Власне, це всі досягнення Ківу в Європі: не сприймати ж усерйоз перемоги на груповому етапі над Кайратом, Славією, Юніоном, відверто мертвим на момент гри Аяксом і Боруссією в напівтовариському матчі. У попередньому турі Ліги чемпіонів "нерадзуррі" програли на своєму полі Брюгге. Хет-трик у їхні ворота оформив Ніколо Тресольді – молодий форвард, який уболіває за Мілан і яким, за деякими інсайдами, уже зацікавилися "россонері". Красива історія, але цей гравець навіть не потрапляв до надзвичайно широкої заявки Юргена Клоппа – і це за величезного дефіциту форвардів у сучасній збірній Німеччини. Простіше кажучи, оборона, яка раніше дозволяла прибрати зі шляху Баварію та, хоч і з великою кількістю пропущених м'ячів, пройти Барселону (Ачербі допоміг голом!), тепер дозволяє забити три якомусь ноунейму. Що сталося? Ну, по-перше, дещо змінилося і в персоналіях: пішли Ачербі, Зоммер і Дюмфріс. Щодо перших двох навіть не думайте, що я намагаюся записати це в помилки – їхній вік уже був дуже поважним, Зоммер і в останньому сезоні багато помилявся. Але факт залишається фактом: в Інтера воротарські проблеми масштабу, якого не було дуже-дуже давно. Навіть у безчассі середини 2010-х, коли "нерадзуррі" й до єврокубків не потрапляли, у них був прекрасний Ханданович. До цього – Жуліо Сезар, Фрей, Пальюка, після – Онана та Зоммер. Усі чудові, усі блискучі – уже хто-хто, а перший номер на "Меацца" був знаком якості останні пів століття. А зараз лише дуже посередній Хосеп Мартінес – іспанець, який не здобув навіть медалей запасного на Євро та ЧС, бо просто не входить до топ-3 (та, мабуть, і топ-5) найкращих воротарів країни. Він перейшов із Дженоа ще два роки тому, сидів у запасі за Зоммером, почав грати, лише коли швейцарець остаточно здав. Не рятує, що тут скажеш. За його спиною сидить Іван Проведель, який непогано грав за Лаціо, але поки Ківу йому зовсім не довіряє. Водночас Інтер епохи Моратті, хоч старшого, хоч молодшого, не пропустив би чотири від Брюгге, навіть якби грав зовсім без воротаря. Провали "нерадзуррі" в ЛЧ контрастують із переможною ходою в Серії А, де у Ківу шість перемог і нічия в семи турах, але навіть там Інтер пропускає по два від Роми (2:2) і Наполі (3:2), три від Удінезе (5:3), по одному дозволяє навіть Монці (4:1) та Болоньї (3:1). Ківу віддає перевагу схемі 3-5-2, з дуже активними латералями – і часом оборону просто розривають. Не йдеться не те що про трьох, а навіть про двох надійних центральних захисників: компанію Бастоні, зірці Серії А, складають куплений у Ман Сіті Аканджі, який почав дуже слабко, і просто дуже авантюрний захисник Ян Біссек. Стоунз і Павар, які могли б поліпшити ситуацію, зараз травмовані. Крайні захисники, зокрема блискучий Федеріко Дімарко, потрібні Інтеру насамперед для атаки. Ви й самі бачите, що результативність у "нерадзуррі" дуже пристойна, та й Брюгге вони програли 3:4 – і флангові гравці цієї команди виходять на поле радше заради асистів, ніж відборів. Праворуч Ківу регулярно використовує Луїса Енріке – номінального вінгера, який мало відпрацьовує позаду. На трьох захисників, відповідно, зростає тиск. У середній лінії Інтер, на мою думку, припустився низки помилок. По-перше, віддав Фраттезі в момент, коли він був найпотрібніший. Цей гравець мало грав у найкращі роки, за Індзагі - але навіть так міг, наприклад, забити переможний гол Баварії у плейоф ЛЧ. Зараз Фраттезі приносить виняткову користь Лаціо, який іде врівень з Інтером у чемпіонських перегонах – а Інтер почувається в центрі поля дедалі бідніше. Мхітарян напевно подарує багато красивих кадрів обіймами з тим самим Срною – але він грав за Шахтар наче в мезозойську еру. Йому вже 37, Чалханоглу й Зелінському по 32 – а це опора команди, яка виходила до фіналів ЛЧ. Інтер уже купив у Ліверпуля Кертіса Джонса, але тут я, як уболівальник "червоних", першим скажу, що це зовсім не той рівень. Звісно, є Барелла, капітан команди, але йому потрібні сильні партнери. Петар Сучич, черговий талановитий хорват із Динамо, поки хороший лише на рівні Серії А. Атаку зараз віддали на відкуп двом цікавим персонажам. Про першого ми вже підготували окремий матеріал: Другий – людина, яка змогла стати легендою Інтера вже до 29 років. Уже зараз Лаутаро Мартінес – третій бомбардир в історії клубу, і якщо найближчими роками він сенсаційно нікуди не піде, то стане найкращим. Він поєднує все, за що гравця можуть обожнювати: дуже часто забиває вирішальні голи наприкінці матчів; чудово грає на команду й дозволяє розкрити потенціал будь-яким партнерам; не бігає по клубах і проводить в Інтері вже дев'ятий сезон; просто багато забиває... Справжній майстер, одна з небагатьох справжніх зірок Серії А. От тільки нещодавно Лаутаро зазнав травми й проти Шахтаря не зіграє. І, мабуть, головний шанс "гірників" саме в цьому. Оборона Інтера обороною Інтера (а чи настільки сильна вона в українського клубу?), але без Мартінеса "нерадзуррі" загалом грають значно слабше. Ківу має вибір між Піо Еспозіто та Анжем-Йоанном Бонні – двома молодими (21 і 22 роки відповідно) форвардами. Перший матч, у якому не міг зіграти Мартінес, відбувся в Болоньї: там у парі з Тюрамом вийшов Еспозіто, але забив саме Бонні, який вийшов на заміну. Водночас у сезоні Піо має стільки ж м'ячів (2), скільки Анж-Йоанн, а минулого сезону забив більше (10 проти семи). Утім, усе це не скасовує факту, що обидва форварди й близько не рівня Мартінеса, і не виключено, що Ківу взагалі вибере варіант із максимально насиченим півзахистом й одним Тюрамом на вістрі. Говорячи про об'єктивні проблеми, не можна оминути одну суб'єктивну: попри внутрішній успіх, Ківу ще не довів клас на міжнародному рівні. До Інтера він мав смішні кілька місяців тренерства в Пармі; "нерадзуррі" зараз із відривом найкраща команда Італії за ресурсами, і реалізувати перевагу в класі, звісно, класно, але в Європі молодий тренер безпорадний. Шахтар приїздить у гості до легендарної команди, але у складний для неї момент – і таблиця Серії А не повинна в цьому сенсі вводити в оману.